Найчастіше в теорії та практиці зустрічається класифікація уроків іноземної мови за практичною (навчальною) метою. Вона обумовлює зміст навчального матеріалу, методи навчання та форми організації пізнавальної діяльності, безпосередньо впливає на структуру уроку і логіку його побудови. Під час проведення уроку все підпорядковується його практичній меті. Якщо метою уроку є вивчення нового матеріалу, то зміст, методи навчання і форми організації пізнавальної діяльності добираються вчителем з урахуванням реальної можливості її досягнення.
Практична мета уроку зумовлює його тип, його структуру та зміст. Типологія уроків – це їх групування за певними загальними ознаками: метою, змістом, структурою, методами та технологіями навчання, місцем уроку в навчальному процесі, тощо. Тип уроку – поняття, пов’язане з варіюванням його структури та його змістових елементів.
Типологія уроків з іноземної мови дещо відрізняється від інших предметів. Академічний підручник «Методика викладання іноземних мов у середніх навчальних закладах» за редакцією С.Ю.Ніколаєва подає типи уроків наступним чином:
І тип – уроки, спрямовані на формування мовленнєвих навичок, користування мовним матеріалом ( фонетичним, граматичним, лексичним), на ознайомлення з новим лексичним матеріалом та тренування з метою його використання в говорінні, аудіюванні, читанні та письмі;
ІІ тип – уроки, спрямовані на розвиток мовленнєвих умінь, де переважає практика в мовленнєвій діяльності.
В методиці існує близько 200 інтерактивних технік, проте найбільш вживаними є такі:
ü душ думок ( мозковий штурм, brainstorm);
ü асоціативний кущ ( spidergram, mind map);
ü мікрофон ( microphone);
ü ажурна пилка (jigsaw reading);
ü шість капелюхів ( six thinking hats);
ü броунівський рух ( students polling);
ü ротаційні трійки ( group work);
ü акваріум ( aquarium);
ü карусель ( inside-outside circle);
ü метод повної фізичної реакції (total physical response), тощо.
Ці технології можна використовувати з першого по одинадцятий класи на будь-якому етапі вивчення теми.
Структура уроку іноземної мови також має свою специфіку. Вона визначається його змістом та місцем у циклі уроків. Традиційно урок складається з трьох етапів:
І етап: початок уроку;
ІІ етап: основна частина;
ІІІ етап: заключна частина уроку.
До першого етапу відносимо: організаційний момент ( привітання, діалог чергового, повідомлення теми та цілей учіння – «learners` outcomes», мовленнєва та фонетична зарядка, які обов’язково проводяться за темою уроку).
Другий етап включає: основну частину уроку, де реалізуються цілі уроку.
Третій етап складається з підведення підсумків уроку: результати навчання (що учень уже вміє); конструктивний зворотній зв’язок (позитивний, з акцентом на успіх); запис домашнього завдання.
Важливим на сьогоднішній день у сучасній школі є самооцінювання. Самооцінювання є невід’ємним умінням сучасної людини в процесі пізнання і самопізнання та альтернативним способом оцінки досягнень учнів. Найважливішою метою самооцінювання є підвищення учнівської здатності до саморефлексії, що сприяє зростанню питомої ваги самостійності в організації процесу навчання (самонавчання). Одним з найефективніших інструментів, що допомагає розвинути в учня здатність до самооцінювання в іншомовному навчанні є Європейське мовне портфоліо.
Загальноєвропейські рівні володіння мовою є базовими для Європейського мовного портфоліо. Вони забезпечують основу для учнівського самооцінювання та слугують матеріалом для постановки навчальних цілей. Шкали для самооцінювання відповідно до рівнів мовленнєвих умінь є центральними для структури і функцій Європейського мовного портфоліо. Таким чином, використовуючи Європейське мовне портфоліо у своєму іншомовному навчанні учні не тільки знайомляться із загальноєвропейськими рівнями володіння мовою, але й на практиці вчаться працювати з ними – з одного боку, займаючись плануванням власної навчальної діяльності із визначенням конкретних цілей за допомогою дескрипторів в оціночних шкалах, з другого – займаючись самооцінюванням, яке є результатом ефективної учнівської рефлексії власного процесу навчання мови. Отже, за допомогою Європейського мовного портфоліо спрощується процедура впровадження європейських стандартів оцінювання учнів, в тому числі під час підсумкового тестування, які здійснюються за допомогою дескрипторів відповідно до Загальноєвропейських рівневих стандартів.
Під час вивчення іноземної мови дія самооцінювання може фокусуватися на трьох аспектах. Перший – це сам навчальний процес. Учні повинні бути здатними оцінити, наскільки добре вони навчаються взагалі, на певному етапі та наскільки успішно виконують індивідуальні завдання та досягають навчальних цілей. Другий аспект для самооцінювання – це учнівські комунікативні уміння, відповідно до рівнів і дескрипторів, розроблених Радою Європи. Третій аспект – це лінгвістична компетенція учня. Використовуючи саооцінювання, учні вчаться контролювати свій лінгвістичний здобуток і виправляти помилки, використовуючи ті самі шкали і оціночні схеми, які використовуються під час оцінювання іншими. Таким чином, вони починають глибше розуміти методи оцінювання, що може допомогти їм краще скласти підсумкові іспити (тести).
Самооцінювання та традиційне оцінювання не заміняє, а доповнює один одного. Самооцінювання базується на учнівській розвинутій здібності рефлексії з метою оцінити свої знання, уміння й досягнення. Оцінювання іншими надає більшої об’єктивності у вимірювані тих же знань, навичок і досягнень. Використання цих двох видів оцінювання сприятиме розвитку учнівської автономії, впровадженню компетентістного підходу у навчання іноземних мов, кращого розуміння загальноєвропейських оціночних стандартів.
На сьогодні розроблено український варіант Європейського мовного портфоліо та підготовлено і видруковано методичний посібник «Європейське Мовне Портфоліо: Методичний посібник. Використання Європейського мовного портфоліо дозволяє зробити процес іншомовного навчання більш прозорим для учнів, допомагаючи їм розвивати їхню здатність до відображення та самооцінювання, таким чином, надаючи їм можливість поступово збільшувати свою відповідальність за власне навчання.
Формування патріотичного виховання на уроках іноземної мови
Одним із найсуттєвіших показників моральності людини є патріотизм. Словникове визначення говорить, що “патріотизм – це якість особистості, що характеризує вищий ступінь її духовного розвитку й самосвідомості, що виражається в ціннісному ставленні до своєї Батьківщини, її історії, культури й готовності до самопожертви в ім'я інтересів Батьківщини”. Немає необхідності говорити про важливість формування в учнів любові до Батьківщини, інтересу до історії України, рідного слова, мови, літератури та культури.
Серед інших навчальних дисциплін іноземна мова посідає особливе місце в формуванні патріотизму школярів. Її своєрідність полягає в тому, що в ході вивчення учні здобувають не лише знання з основ науки, а вміння й навички користуватися чужою мовою як засобом спілкування, одержання нової корисної інформації. Викладання іноземної мови в сучасній школі дає вчителю широкі можливості по вихованню громадянськості й патріотизму. Цьому сприяє комунікативна складова предмету, його спрямованість на вивчення та порівняння побуту, звичаїв, традицій і мови свого та іншого народу.
Оптимальними шляхами реалізації цілей національного виховання на уроках і заняттях з іноземної мови є: позакласна робота, підручники, навчальні посібники, методичні розробки уроків/занять з дисципліни, в яких гідне місце відведено національній культурі, традиціям, знанням історії, географії, економіки, реаліям, літератури, мистецтва тощо. Позитивними прикладами можна назвати навчальні посібники “Click on. Ukraine” (В.Еванс, Л.Калініна, І.Самойлюкевич), “Britain and Ukraine: Across Cultures” (Л.Калініна, І.Самойлюкевич), “Ukraine. Culture Express” (О.Павленко, Т.Гур’єва).„Hallo, Freunde!“ (С.Сотникова),„UkranischesKaleidoskop“(Polina Wolodina),навчально-методичні матеріали про відомих людей: вчених, конструкторів, музикантів, видатних письменниківтощо.
У сучасній методиці під впливом низки факторів як лінгвістичних, так і соціокультурних, поняття "навчання мовам" поступово витісняється новим поняттям – "навчання мові й культурі", у тому числі й культурі міжособистісного спілкування суб'єктів, що належать до різних культур, але цікавих один одному з погляду загальної ерудиції, життєвого досвіду, фонових знань. Міжособистісне спілкування представників різних мов і культур може бути реалізовано, якщо співрозмовники будуть цікаві один одному, якщо вони будуть прагнути однієї мети – взаєморозуміння, взаємозбагачення засобами міжкультурної комунікації. У такому діалозі велике місце займає обмін інформацією про свою культуру, традиції, звичаї народу, до якого належить комунікант, про свою малу Батьківщину. Інакше кажучи, це той прошарок культури, що у спеціальній літературі називається країнознавством. Коли учні середньої школи вивчають, наприклад, символи Об`єднаного Королівства Великої Британії та Північної Ірландії, Німеччини, Австрії та Швейцарії, то вони повинні бути готовими надати таку ж інформацію і про свою країну.
У програмах з іноземних мов передбачено ознайомлення з реаліями країн, мова яких вивчається; з державними символами, традиціями та звичаями України засобами іноземної мови. Без вивчення рідної культури й мови неможливе вивчення іноземної. Усвідомлення загальнолюдських цінностей – невід`ємна частина розвитку почуття національної самобутності. Вивчаючи разом з мовою життя інших країн, школярі порівнюють отриману інформацію з життям рідної країни. Завдяки такому порівнянню вони вчаться бачити успіхи своєї країни і її проблеми, поважати й цінувати традиції й звичаї свого народу. Почуття національної гідності зміцнюється, коли учні вільно можуть розповісти іноземним гостям про свою оселю, родину, країну, свій край, його історію, цікаві географічні маршрути, наукові досягнення, твори мистецтва, традиції й звичаї.
Відповідно до нових Державних стандартів освіти, нових навчальних програм використання регіонального компоненту змісту уроків іноземної мови стає пріоритетним. Це змінює ставлення школярів до вивчення краєзнавчого матеріалу і спонукає вчителів іноземної мови до пошуків можливих шляхів інтеграції навчального процесу. Робота з краєзнавчим матеріалом може бути частиною, етапом уроку, окремим уроком, позакласним заходом. Змістовий компонент добирається відповідно до вікових та індивідуальних особливостей, інтересів дітей.
Діалог культур розуміється не тільки як знайомство з культурою іншомовних країн, але і як розуміння особливостей життя, побуту й менталітету українців, духовної спадщини України, її внеску у світову культуру. Тому, навчаючи дітей користуватися іноземною мовою як інструментом спілкування, широко використовуються матеріали, пов'язані з культурою та історією країни мови, що вивчається, та рідної мови. Формування особистості учнів, виховання почуття поваги до чужої культури часто проходить через читання текстів країнознавчого та краєзнавчого змісту, що містять нову чи проблемну інформацію; відкривають “вікно” у світ іншої культури, що зачіпають почуття й емоції: прислів'я й приказки, римування, вірші, пісні, особистий лист ровесника з іншої країни, листівки, художню літературу.
Виховання патріотизму було й залишається одним з головних завдань учителів іноземної мови при роботі над такими темами, як "Моя школа", "Наша країна", "Відомі люди", "Традиції й звичаї", "Спорт", "Музика", "Театр", "Кіно", "Живопис", "Свята" та інше. Ці теми дають багатий лексико-граматичний, мовний і комунікативний матеріали; учні занурюються в атмосферу родинних взаємин, своїх особистих переживань, неповторність національного побуту і культури.
Формами навчання можуть бути уроки-екскурсії, рольові ігри, заочні подорожі по рідних місцях, урок-конференція, інтегрований урок. Впевнено називаючи визначні пам'ятки Лондона, Берліна чи Парижа учень не повинен мати труднощів, розповідаючи про цікаві місця свого рідного краю. Таким чином, використання регіонального компоненту у вивченні іноземної мові, безумовно, підвищує ефективність педагогічного процесу та потребує від учителя врахування вікових особливостей учнів, рівня їхньої мовної підготовки, сучасних творчих прийомів розвитку особистості школярів.
Сутність педагогічної системи патріотичного виховання полягає в тому, що вона дає широкі можливості для розв’язання завдань сучасної освіти: соціалізації учнів і розвитку в них соціально значимих індивідуально-особистісних якостей, виявлення особистісного змісту іншомовної освіти та освітніх потреб.
Немає коментарів:
Дописати коментар